https://www.tumblr.com/crbfranko/802353094352601088/%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%BE-%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0-%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%8F-%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%B0-071225

Подія стала справжнім обміном досвідом та почуттями: Віра Свистун не лише поділилася своїми чудовими віршами про Київ, а й розповіла про надихаючу зустріч із поетесою Людмилою Горовою, чия поезія підтримує у непрості воєнні часи. Олександр Курись поділився історією, що болить: його книга «Харив. Полянське переселення» не побачила світ через влучання ракети у приміщення видавництва. Попри це, ми всі віримо, що скоро зможемо тримати цю книгу в руках. Тетяна Іванчук подарувала слухачам світло й усмішки, читаючи добру та позитивну поезію про онуків, дітей і свій теплий досвід бути бабусею. Її слова нагадали про радість простих сімейних моментів. Зінаїда Шкавро поділилася враженнями від антології лірики поетів-вчених «…тому, що ти Поет», підкресливши, як глибоко наука й поезія можуть переплітатися, створюючи особливий авторський погляд на світ. Валентина Гайдар представила вірш, написаний в евакуації в Івано-Франківську, у якому відобразила вразливість і силу внутрішнього світу дівчини-підлітка, що вчиться жити у воєнних реаліях. Це була зустріч, де лунали радість і біль, надія та підтримка. Наступна зустріч відбудеться 4 січня 2026 року! До зустрічі!